ГОЛОДОМОР 1933 р.

Пам’ятаю себе, коли ми жили в місті Гадячі на Полтавщині. Ці дитячі роки залишили в моїй душі ясний слід, в цім невеличкім місті Гадячі, де батько працював директором лісгоспу, відкрився для мене світ, з його добром і злом, радості і печалі. Тут багато доброї землі і на ній процвітало землеробство з багатьма гектарами кавунів і динь. Були красиві дерева: дуб, в’язь, клен, береза, липа…, а на берегах річки Псел розкинулись жовто-білі піски. В той час лісгоспи були на самоокупаємості, як зуміє директор та його команда – такі будуть заробітки. Я була здоров’ям слабенька, бо родилась семимісячною, з вагою 800 гр., з близнятком. Сестричка померла. Батько завжди возив мене з собою в Харків, щоб проконсультуватись з лікарями. Одного разу, їдучи до міста Харкова, у вагоні батько зустрів свого товарища Трященка, з яким навчався в інституті до революції. Зустріч була дуже теплою. Трященко розповів, що працює в лісгоспі директором в місті Липова долина, але в нього дуже погані справи.

Господарство запущене, робочі вже 6 місяців не отримують зарплати, не одержує і він (директор) зарплати, а має троє дітей. Він просить батько, щоб той виручив – пішов в Липову долину директором лісного господарства, а Трященко буде працювати землеміром. Батько погодився, і ми, їдучи з Харкова, заїхали подивитися Липову долину. Нам із батьком дуже сподобалась вона. Лісгосп знаходився недалеко від вокзалу, кругом нього великі сади, і протікала річка Хорол. Приїхавши в місто Гадяч, я мамі сказала, що ми з батьком ходили у Харкові до лікаря, який сказав, щоб укріпити моє здоров’я – потрібно жити в лісі і біля самої річки. Ми переїхали в Липову долину.

Нас радо зустріла сім’я Трященків. В них було троє дітей, з старшою Ніною, я подружилася. Коли ми переїхали, батько сказав мамі, щоб вона зняла гроші з ощадної книжки. А я з подругами розклеювала об’яви, де було написано, щоб люди йшли на роботу в лісгосп, а гроші будуть виплачувати ввечорі, після роботи. З кожним днем робітників збільшувалось, а працювали в майстерні, де гнили ободи для колес підвод. За три місяці були виплачені борги, в лісгоспі появилось своє господарство. В лісі посадили багато суниць, які отримали назву «левчуковські». Лісгосп вийшов на перше місце в Полтавській області.

До нас на канікули приїздили батькові брати Степан і Тишко та двоюрідний брат Гриць, якого я теж дуже любила. Жила біля нас і рідна племінниця Мотря. Я теж її любила, вона була вже доросла і брала мене на вечорниці, хоч я була дуже маленька, кволенька, проте мала дуже гарний голос. Я завжди заводила першим голосом, а Тишко говорив, що я буду відомою співачкою. Та не судилося цьому статися. Я дуже захворіла на страшну ангіну, а після хвороби я приглухла. Коли мене учитель співів заставив заспівати на сцені, почала співати, та не так, учні засміялись, я перелякалась, довго плакала і на все життя перестала співати.»

В дитинстві я часто чула розмови про виховання дітей, прислухалась. Пам’ятаю, як один учитель, близький товариш батька говорив, що дітей невправних немає, що від батьків залежить, щоб не вбили в маленькій дитині гарного, доброго, людського – тому батьки повинні бути терпимими до дитячих слабостей, щоб виховувати дитину – це потрібно знати її душу, бачити і відчувати її світ. Не дивлячись на те, що я була в дитинстві з слабким здоров’ям, хворіла по два-три місяці на рік, але виручала мене пам’ять, бо я народилась семимісячною, а всі семимісячні діти мають гарну пам’ять. Батько мені часто говорив, що найбільша перемога – це перемога над самим собою. Виробити у собі велику волю. Примушувати себе робити те, що треба і воно стане для тебе бажаним. Обов’язок у дії – головне джерело волі. «Нонна, ти станеш справжньою людиною тільки тоді, коли зрозумієш, що таке важко, а якщо в дитинстві тобі все легко, ти виростеш ганчіркою». Злиття треба і важко – це мудрість самовиховання. Людина зустрічається в житті з красою, підлістю, радістю і горем.