ГОЛОДОМОР 1933 р.

В 1932 році я, в своєму житті, вперше побачила дуже велике, справжнє горе. На Україні почався голод. Моє маленьке сердечко семирічної дівчинки защеміло від болю на весь мені даний вік. Я бачила мертвих на вулицях Липової долини. Дітей, старих молодих, яких забирали один раз на тиждень в велику гарбу і хоронили в одну могилу. Через бачення такого великого горя, людської біди, мої батьки боялися, щоб я торкнулася думкою. І серцем до зла, несправедливості, не залишалася байдужою. Наприклад, в голодний 33-й рік моя мама, маючи корову, оставляла половину молока із сирітського будинку, а я разом із матір’ю давала дітям молоко безкоштовно, діти раділи. Я побачила, що в світі є мерзенне і гидке, воно пробуджувало в мені презирство, гнів, огиду, я дуже переживала, мучилась через те, що в світі є мерзенне. Бо я побачила, як службовці із сільської ради у моєї подружки Галі із стола забрали останній кусочок хліба, а мати і діти плакали, просили залишити їжу. Я тоді побігла додому, принесла їм хліба, каші, а мама моя принесла торбу муки і молоко.

В голодні роки в нашій сім’ї переживали голод родичі: дід Вася, тьотя Наталя, двоюрідний брат Гриць, мамині племінники Мотря, Гнат, Петро і їх батько Сава. А рідна мамина сестра Лукія уже померла з голоду. Померли рідні брати: Леонід, Лука, Олексій. У селі Шпиченці раз на тиждень збирали мертвих. Под’їхала підвода до Гуріна, вибігла жінка і гукає: «Заберіть мого Сашка бо вже помер». Забрали його та й викинули наверх померлих, а поки доїхали до кладовиська, він ожив. Його не закопали, а просто положили на землю, лишили на кладовищі.

Коли через декілька днів Наталя йшла через кладовище, почула якийсь шелест, підходить, а це Гурін їсть травичку, яка вже пробивалася. (Вона була з куркульського роду, бо її братів Микиту і Харитона вислали на Сибір. Наталя залишилась у селі через те, що вже була заміжня за Федосем Максимчуком, який був із сім’ї бідних, але не дивлячись на те, що вона вже була заміжня, кожного дня приходили службовці із сільської ради і забирали з хати останній кусочок хліба чи каші, але в неї був вихід, бо рідна сестра чоловіка Ганна Мацієва була зарахована до бідноти, і в її чоловіка не забирали хліба, і тому вона кожного ранку ходила до нього). Наталя підвела Гуріна і повела до своєї домівки, щоб трошечки підкормити, бо в неї була корова. І через декілька днів повела його до домівки. Його жінка, побачивши чоловіка живим, знепритомніла. А Гурін став жити й прожив ще 80 років. Ще й зараз жива його дочка Настя.