ЖИТТЯ В КИЄВІ 1944-1948 рр.

Коли я ще була студенткою, я часто бувала в домі дяді Тимофія, коли він вернуся з війни це був 1945 р., до нього вернулася дружина Надя – двоюрідна сестра Маяковського і рідна сестра А. Первенцова. Під час війни вони жили у сім’ї Первенцова з дочкою Ларочкою, моєю двоюрідною сестричкою, якій було 5 років, у Москві. Я, будучи студенткою, зацікавилась і полюбила психологію і звернула увагу, що у Ларочки дуже гаряче прагнення утверджувати красу і знання, годинами слухати читання книг, задавати запитання, які вже хвилювали її душу. Вона ще в дошкільні роки розуміла, що розум повинен давати щастя насолоди культурними і естетичними цінностями, вона дуже любила розглядати малюнки і навіть журнали мод, згадувати як прийшов її татко з фронту і милуватися його красою та піснями. Я ще тоді помітила у Ларочки уміння напрягати духовні сили, без яких просто неможливий прояв таланту.

Лев Толстой так мислив про духовність, яка потім розвивається в силу творчості людини, говорячи про «форму життя» підтверджував, що краще тільки там, де потреба найбільше напрягати духовні сили, а я думаю що це напруга духовної краси, щоб іти вперед.Ларочка навіть коли каталася на санчатах придивлялася, хто красиво уміє кататися на санчатах, а до мене зверталася, щоб я її навчала так гарно та вміло кататися.

Я часто ходити до дяді Тимофія не могла, бо не мала можливості: треба було і в інститут, і в бібліотеку, бо книг ніяких не було. Але мій батько ходив до рідного брата дуже часто. Мені розповідав про Ларочку, її допитливість, розум і духовну цікавість. Він умів з нею філософствувати на цікаві для неї теми, батько говорив, що вона талановита, а в талановитих людей зберігається простота, людяність і відвага. Про талановитість Ларочки, її увагу, мій батько розповідав брату Тимофію, пригадую, як батько казав, що Ларочка йому зауважила: «Дядя Ваня, у вас вечно холодне и мокрые, как у лягушки, руки».

А до мого батька можна було звертатись, як до живої енциклопедії. Він багато читав, рився у різних бібліотеках міста Києва. Мені зараз 77 років і думаю, що встигну ще написати другу книгу спогадів, але скільки раз у своїх спогадах скакала вперед і назад, що лишній раз скакнуть куди не йшло. Так, як Ларочка ще з дитинства сама собі знала, що її цікавить естетика, етика, то вже на цей час має звання доктора філософських наук, завідує кафедрою етики, естетики та культурології, академік НАН. Лариса зустріла в молодості хлопця Григорія Кохана, який вже тоді мав природний талант до естетики, він є художник. Гриць передає природу на папері, як живу. Талант сам по собі у світі не ходить, а тільки рука об руку з життєстійкістю. Він набув великого успіху, як режисер кіно, зняв багато кінофільмів: «Рожденные революцией», «Ярослав Мудрий», «Хліб і сіль». У Гриця є дар підбирати артистів кіно. Будучи чесним, розумним, геніальним від природи, одружився на Ларисі і допомагає їй, сину Тимоші і невістці Лєні йти одним шляхом у розвитку української культури і любити Україну, як рідну матір свою. У цей період, як я пишу спогади, Григорію Кохану 70 років – народний артист, почесний громадянин міста Києва, виглядає ще здоров’яком, хоч і жаліється на біль в ногах, але виступає по телебаченню і бажає Україні скоріше долати труднощі і розцвісти теплом і миром.

Пам’ятаю сина Лариси і Гриця – Тимочку з його дитинства. У нього було розвинено мистецтво спілкування. Він умів з дітьми ладити, прощати маленькі провини товаришів і сам ніколи не задирався. Тимошка вже був вихований батьками і дідусем Тимофієм Левчуком і бабушкою Надією пам’ятати не тільки те, що йому прочитали в книзі але і те, що побачив або почув. Був приучений вже до працелюбства. Носив у хату різні речі: цвяхи, дощечки та інше; майстрував різне, а потім запитував, чи буде красиво. Він вірив у своїх близьких розумом, а головне - серцем. Від своєї сім’ї і від мене отримував уроки доброти і співчуття. Але у нього кріпко сиділо і те, до чого він дійшов сам. Тимочка не забував і зараз не забуває, що природа дала йому голову, щоб кумекати. Він і тепер уміло виходить з любої складної ситуації. Він, як і його батько, закінчив Театральний Інститут, служив в армії і зараз працює начальником управління зовнішніх зв’язків Міністерства культури.