ЖИТТЯ В КИЄВІ 1944-1948 рр.

Батьки Тимошкіни, люблячи мистецтво, зуміли виховати у свого сина доброту, красу, совісність та самокритичне відношення до себе, все те, що складає культуру людських відносин. Її потрібно розвивати і людині з самих юних років: в школі, в інституті, а особливо вдома. Хтось із мудрих казав: «Діти – наші батьки, і вчать вони нас нітрохи не менше, ніж ми їх». Бачимо в них себе і отримуємо погляд на себе зі сторони найдорожчої людини у світі – наших дітей. Дружина Тимошкіна – Оніщенко Олена, невістка Гриця. Лариси. З першого знайомства заворожила мене своєю красою та вмілою зачіскою. Лєночка – людина з талантом, розумом, почуттям і начитаністю. Вона вже кандидат філософських наук, викладач кінознавства в Театральному інституті. Пише підручники. Батьки Тимофія Григоровича Кохана зуміли рідному племіннику Віктору Левчуку прищепити любов до мистецтва.

Пам’ятаю, як говорив Григорій Романович, що камера оператора дає можливість заглянути в душу артиста якщо її довго затримувати на очах, що і глядачі починають відчувати себе на місці цих людей.

Тема людини і історії – центральна в мистецтві. При цій же розмові були присутні і рідні дідуся Віті, і я. Дідусь сказав: «Коли я був у Югославії, до мене підійшла жінка, попросила автограф і простягнула альбом, в якому я побачив кадри з моїх кінофільмів. Отут моя душа зраділа, засвітилась теплом режисера». Вітя ще маленьким говорив, що і він може стати людиною з великої літери, і маленьким знімався в картині «Ярослав Мудрий». А на цей час працює оператором на телеканалі «СТБ», і його хвалить головний режисер каналу Качковська Лариса Йосипівна.

Я хочу дожити, щоб побачити наступне покоління, у якого буде більш розвинена особистість, оптимізм – це і буде підготовка до надбання культурних цінностей. На рубежі не просто двох віків, а двох тисячоліть, до яких підійде в розквіті своїх творчих сил теперішнє молоде покоління, яке буде більш допитливе, невгамовне, більш натхненне думками про творчість. Я все життя маю справу з найскладнішим, найдорожчим, що є в житті – з людиною. Бо і професія – учитель – людинознавство. Я уже бачу, що в 21 столітті людину будуть цінувати не за те, який у неї диплом і ким вона працює, а за те, який з неї робітник.

Навчаючись в педагогічному інституті, я, крім історії, полюбила психологію і педагогіку. І запам’ятала, що Достоєвський підтверджував: «Человек – тайна». І можна не вагатись, що таке точно з повним на це правом будуть говорити і тисячу років поспіль. Ми, батьки і вчителі, повинні допомагати майбутньому громадянину з самих ранніх років повірити в свої сили, в свій спостережливий розум. Вчені педагоги доказують, що в перші 5 років життя дитина отримує стільки ж поняття, що і на протязі всього життя.

Мене в студентські роки дуже захоплювала моя двоюрідна сестричка Оксана своєю добротою та оптимізмом. Пам’ятаю – приходжу до них в дім, а мені Ларочка жаліється, що поки вона захоплюючись, дивилась малюнки в другій кімнаті, Оксана віддала всю їжу якомусь незнайомому, бо у нього немає і вона з ним поділилася. Тут нічого поганого немає – вона допомогла людині. Я ще підкреслюю, що вона не побоялась конфліктної ситуації з батьками, а Ларочка відповіла, що потрібно було її підкликати, я підтвердила, що Ларочка теж права, я зробила висновок: життя – сурова школа, життя – зіткнення і боротьба; це вища відповідальність перед собою, сім’єю і державою. Потрібно навчити людину бути працелюбною, самостійною, вірити в себе розумом, а головне серцем і співчуттям, це одне з кращих людських якостей. Щоб дитина переживала поразку свою наодинці з собою. У юні роки невдача, горе дитини багато значать для формування особистості і характеру, більше ніж перемога. Коли дитина не навчиться долати труднощі в юні роки, то не навчиться цьому ніколи.