РОЗПОВІДЬ ЗА МОГО БАТЬКА

Розповів мені батько, як у 1917 році ходив тими місцями тиф, який косив людей і у Бистрівці. Батько приїхав в гості, а мати Зіна і всі брати лежали хворі у хаті на долівці, підстеленою соломою. Батько найняв Мокрину, яка вже перехворіла, щоб вона доглядала хворих, заплативши гроші наперед. Моя баба Зіна перед смертю заповіла батькові, щоб він всім меншим братам допоміг здобути вищу освіту, тому що вони дуже здібні, а найменшу сестричку Наталю вона заповіла своїй рідній сестрі та хрещеній Наталі, бо сестричка мала дуже мале піднебіння, і тому мала дефект мови, над яким діти в школі будуть сміятися, тож їй краще і не вчитись. Так воно і було. Батько мій розповів, що поховавши маму, сам захворів на тиф. Його поклали разом з братами. У всіх братів був дуже великий жар, лежали всі непритомними, а прокидались тоді, коли хотіли пити. От батько мій Іван прокинувся і чує, що його батько сидить під вікном і каже Мокрині: «Спіши дати води старшим, а Тішко малий – кому він потрібен без матері». Іван почуяв це, тай поклав Тішка біля себе, відаючи йому свою воду.

Вся сім‘я вижила, але настало в сім’ї інше горе – мій рідний дід Василь женився на жінці з дитиною.

На Україні почалася «культурна революція» - всіх грамотних почали ганяти і стріляти, ходило таке гасло – «Бий, я його знаю, його брат – вчитель». От мій дід і каже моєму батьку: «Що й тебе синку застрелять як пана, іди ховайся». І мій батько ховався в других селах і лісах у хороших та добрих людей. Одна жінка, єврейка-вихристка Рухля, що жила в селі Шпичечці, сказала батькові, що в хорошій родині Вовчанських є незаміжня Ганна, живе у рідного племінника Харитона, 12 дитина в сім’ї. А її найстарший брат Мусій – революціонер, був членом другої державної Думи, згодом його вислали в Сибір, а тепер він великий начальник у ЦК.

Батько погоджується з Рухлею піти в Шпичечці знайомитись з Ганною і з часом жениться на ній. До цього мій батько мав коханку Нонну, дочку генерала і вже мав на ній женитись, але захворів на тиф. Коли одужав – його коханка з батьками виїжджала за кордон і запросила батька. Був навіть взятий квиток для нього. У Нониного батька був маєток у Берлині. Але батько відмовився їхати, бо не міг порушити заповіт матері, яка вмираючи просила вивчити всіх менших братів. Це він розповів майбутній жінці Ганні, і вона з цим погодилась. Батько розповів, що до женитьби на Ганні працював в технікумі села Верхівні викладачем, з своїм товарищем Влодиком Миколою, який закінчив до революції педінститут і був директором технікуму, «а цей технікум організували ми після від’їзду графа Ревуцького за кордон». Багато зусиль приклав батько із Влодиком щоб цей маєток не зовсім розтягли, як тоді робилося, що всі маєтки руйнували. Влодик Микола Федосович родом із сусіднього села Вчорайше. Він був добрий, розумний, грамотний і його жінка Мар’я Макарівна теж була вчителькою і дуже допомагала нам в роботі. Був такий випадок: приїхав до Верховні чоловік привіз бочку квашеної капусти і каже: «Де тут живе чоловік Марії Макарівни?» і так сталося що тут його ніхто не знав, і він поїхав назад до села. Це доказує, що вся побутову роботу робила Мар’я Макарівна.

Коли почалася «культурна революція», мій батько та Влодик змушені були кинути роботу в технікумі і ховатись від «культурної революції». Материн брат Мусій, який вже після заслання приїхав із Сибіру, куди був висланий як революціонер на 10 років. Він потурбувався за батька і свою сестру Анну, і батька вже не переслідували, а навпаки дали призначення – директором лісництва на Поліссі в селі Хабному, де я і родилась в 1924 році. Там жив і менший брат Денис, який був агрономом. До нас приїхали жити Степан і Тимофій – менші брати батькові. Мусій-революціонер приїхав до Шпиченців на машині і його з і станції люди зустрічали з квітами і кричали: «Спасибі, що дали нам землю, що дозволено гнати самогонку…». Але пізніше, 1929 року, коли дядя Мусій приїхав, люди зустріли вже з каменями: «Давай нам панів, вони не так знущалися як ця банда». А меншого брата Платона, який був священиком, забрали у Лак’янівську тюрму, де він і помер. А коли до нього в тюрму приїхав брат-революціонер Мусій, щоб його визволити з під арешту, то вже не застав живого. Коли повернувся Мусій на роботу і виступив проти колективізації так його за це знову вислали на Сибір як врага народу. Де він і помер в 86 років. Отак пройшло його життя за краще майбутнє народу, а сам не мав ні своєї сім’ї, ні хати, ні волі.