РОЗПОВІДЬ ЗА МОЮ МАМУ

ЇЇ батько, Вовчанський Микита, молодим прийшов зі своєю жінкою, а її мамою, Параскою, в село Шпиченці і на сході села розповів, що він утік із Прикарпаття від пана, бо пан дуже побив його жінку, яка доглядала у нього собак, за це Микита побив дуже пана, а сам забрав із собою жінку і дійшов до села Шпиченці і просить у людей прийняти його в їхнє село, яке йому сподобалось. Розповів, що він усе вміє робити – столяр, і ще може лікувати людей, так люди на сходці проголосували всі і залишили жити в селі. Дали йому фамілію Вовк, бо він приблудний, але хтось вигукнув, що давайте добавимо «ський» - так краще. Мій дід набув великого авторитету, виконував столярну роботу, а хто бідний помирав, так він робив труну безкоштовно із свого матеріалу. Розповідала мама, що і людей лікував. Збирав цвіль з варення, щоб лікувати. Пізніше я взнала, що цвіль – це й є пеніцилін. А коли хто з дітей хворів дифтерією, так він сам у горлі зривав плівку і діти видужували. У сім’ї він вмів налагоджувати різні конфлікти мирно і розумно. По смерті матері він не женився, у хаті було шість невісток, кормились і працювали всі дружно. Гроші у кожної сім’ї лежали за образами, які кожна сім’я мала свої, тобто шість.

Їх хата була рядом з паном Моршинським. Батько часто конфліктував з паном, заступаючись за людей. Всі сини були грамотні, а дівчата навіть неписьменні. Дід говорив, що коли дівчат вчити грамоті, так будуть розпадатись сім’ї, а це дуже велике горе дітям, страшне горе в душі дитини. Розповідав дуже повчальну життєву історію, підкреслював, що любов – це відповідальність, що за безвідповідальність доведеться розплачуватись в старості. Що на батьків-зрадників діти дивляться з презирством. Що прийде час, коли ви – батьки і матері своїх синів і дочок – постарієте, стане безсилими і слабкими, і вам самим, і дітям вашим стане ясно, що ви доживаєте свій вік. Єдине, що полегшує долю людини на схилі її життя, - це щира, віддана, вірна любов дітей до вас. Всі інші радості бліднуть перед цією вищою, справді людською радістю. По справжньому щасливий і мудрий той, хто все життя вміє по крихті нагромаджувати душу добром. Піклуйтеся про це багатство – воно повернеться вам. Прийде час, коли діти ваші стануть сильнішими і мудрішими за вас, батьків, - це неминуча і дуже мудра закономірність життя. Ви тоді будете відчувати спокійну впевненість в тому, що прожили життя не марно. Самі діти перед створенням сім’ї подумають, чи вміють вони бути відданими, вірними людині, яку вибрали, чи немає в них лінощів душі, егоїзму, безсердечності. Сенс і мета сімейного життя – виховання дітей.

Потрібно уміти мужньо боротися з горем, нещастям, яке може спіткати твою сім’ю. Потрібно берегти таємниці любові, а не виставляти на показ. Підкреслював мій дід своїм дітям і моїй матері. Мама говорила: «Людська творчість починається з того, що ви вкладаєте в народжену дитину свій розум, волю, красу. Стародавня мудрість говорить: «Якщо хочеш погубити людину, дай їй все, що вона хоче». Є три речі – можна, не можна та треба. Так мою маму виховував мій дід Степан. Коли моя бабушка померла в Москві, дід мій не женився, а жив разом з своїми дорослими синами і невістками, а їх було 6. Мамі було 7 років коли пішла жити в сім’ю старшого брата, священника Платона. Він теж старався виховувати дітей як і його батько, а мій дід. Головну увагу звертав на доброту, чесність і працелюбство. Помер мій дідусь в 96 років. По його смерті 1929 року, в період НЕПу, пішли і його онуки Харитон і Микита працювати на полях, які наділяли в селах. Вони були дуже працьовиті, збудували маленький магазин і працювали на полі, за що їх обох назвали куркулями і вислали на Сибір. Все в них забрали, навіть і хати не оставили, щоб там жили діти, яких братам не віддали, а залишили в селі з бабушкою. Микита не доїхав до Сибіру і помер на дорозі, а Харитон пристосувався до Сибіру і в нього народилось ще 3 дітей: Валентин, Люся, Віталій. Сам помер у 86 років. Дітей виховав дуже хороших і грамотних.

В селі Шпиченцях «совєти» поставили першим головою колгоспу злодія, який крав коней, як і його батько, що його як злодія водили по селу, і сам він помер від горілки. Мама моя була зовсім неграмотна, але часто говорила, що після жовтневої революції 1917 року, владу в селі взяли вори і ледачі люди. В селі люди знають один одного, їх рід і їх виховання з покоління в покоління. І все турбувалась, а як же буде дали, кого такі люди виховають… як кращих і працьовитих вислали в Сибір, розстріляли. Так і сталось, був великий голод в 1933 році. Під час якого вимерла половина людей, померло багато родичів по маминій лінії – 21 людина.