 |
|
|||
|
| ||||
МОЯ ПЕДАГОГІЧНА ПРАЦЯ
Навчайте учнів бути працьовитими, добрими, співчуваючими, щоб учні вірили у вас розумом, добротою, серцем». І продекларував: «Доброта – сплочение, главный принцип жизни – главное учение». Через декілька днів після шлюбу нам з Дімою була зроблена весільна вечоринка. На ній були присутні Ніна і родичі з міста Києва. Діма читав вірш «Девушка и смерть», гарно співав пісню «Подмосковные вечера». Дядя Тимофій та дядя Женя разом співали пісню «Де згода в сімействі, там мир й тиша». Ми з Талою навіть танцювали з дядею Тимофієм. Після весільної вечоринки я отримала призначення на роботу в місто Кагарлик Київської області учителькою історії 8-10 класів школи №1 і в заводську школу №2. Мене з душевною теплотою зустрів директор школи №1 Павло Лукич (забула прізвище) та завуч Страшнюк (забула ім’я). Учні в 10 класі були роками старші від мене, бо вчилися вже після фронту, було багато інвалідів війни. До педагогічної роботи я була підготовлена не тільки педагогічним інститутом, а й заслуженими вчителями Влодиками: Миколою Федосевичем та Марією Макарівною, які мені розповідали про їх педагогічний шлях. Пригадую, як розповідала Марія Макарівна: «Коли я перший раз прийшла на урок, так учні дружго гули: гу-гу-гу. А я сіла та мовчала декілька уроків, потім їм надоїло і вони всі дружно перестали гудіти. Так я спокійно витримала педагогічний іспит сама». Їй педагогічна робота давалася легко, але до кожного учня мала різний підхід. Микола Федосович розповів мені теж, як він працював перший рік у селі Вчорайше вчителем біології, що він не як не міг простити молодому вчителеві що той грубо повівся з учнями, а через деякий час сам Микола Федосович прийшов проводити урок і став розповідати новий матеріал ходячи по класу, а учень підставив йому ногу: «Я упав і згарячу ударив учня і вигнав його з класу. Я сам дуже здивувався, що вжитті такого наробив і дуже переживав, а, зайшовши в учительську, все розповів своїм колегам-вчителям». Сам Миколо Федосович підійшов до вікна і побачив, що йде до школи батько учня, якого він вдарив. Він зовсім перелякався, але батько учня зайшов спокійно в учительську і сам поставив на стіл 3 літри горілки і подякував Миколі Федосовичу, що вірно наказав його сина-розбишаку.
| |||||||||||||||
|
|||||||||||||||
| < До попереднього розділу | До наступного розділу > |
| Життя у двадцятому сторіччі xx_centure.htm |
| Розповідь за мого батька my_father.htm |
| Розповідь за мою маму my_mother.htm |
| Моє дитинство my_childhood.htm |
| Голодомор 1933 р. golodomor_1933.htm |
| Тяжкий 1937 рік hard_1937.htm |
| Мій вибір професії choice_profession.htm |
| Життя в місті Рава-Руська rava-ruska.htm |
| Велика Вітчизняна Війна great_patriotic_war.htm |
| Життя в селі Бистрівці на хуторі bystrivka.htm |
| Моє життя після окупації after_occupation.htm |
| Студентські роки student_years.htm |
| Життя в Києві 1944-1948 рр. kyiv.htm |
| Вибір моєї долі choice_fate.htm |
| Спогади за мого чоловіка my_husband.htm |
| Моя педагогічна праця my_work.htm |
| Висновки із спогадів «Життя в XX ст.» conclusions.htm |
| Контакти contacts.htm |