ЖИТТЯ В МІСТІ РАВА-РУСЬКА

Нас на нове місце проводжали багато друзів, знайомих, сусідів з великими букетами квітів, з динями та кавунами. Прийшло багато моїх однокласників і подружок на вокзал. Усі ми дуже плакали. Бажали нам щастя, успіхів в навчанні і в роботі, просили приїжджати в гості. По дорозі до м. Рава-Руська ми заїхали до Києва, щоб зустрітися з сім’єю Тимофія і з дядею Васею. Я його теж любила – він був урівноважений, розмовляв зі мною як вчитель, хвалив мене і бажав успіхів у навчанні. Він сказав, що хоче бачити мене в житті вчителькою. Провідали ми і дядю Тішу з дружиною Надею. Надя була вже вагітна, в них була дуже маленька кімната – 8 квадратних метрів. Надя, як і при першій зустрічі, була гарна і дуже привітна. А я все думала, як вони будуть жити в такій маленькій кімнаті, там навіть не було ліжка, а тільки розстелений матрац під стіною. Батько говорив, що головне, щоб жили дружно і поважали один одного, а мама сказала, що Надя їй дуже подобається, і що вона зуміє створити справжню щасливу сім’ю.

В Рава-Руській жили ми на квартирі у хазяїна, займали три кімнати. Ввечері ходили до них в гості. Там розмовляли польською мовою. Я спочатку не розуміла цю мову, але потів почала добре розуміти, хоч сама говорила українською. Хазяєва і сусіди приймали нас радо, розповідали про життя. Про мого батька говорили, що він не українець, бо як сусід-поляк не старався зняти першим шляпу, так за Іваном Васильовичем не встигав ніколи. Батька мого там шанували, казали, що схожий на поляка, тільки дуже добрий, не такий, як всі «совєти», що намагаються принизити місцевих жителів.

В перший раз пішла я до 9 класу до школи №16. Зібрали нас всіх в залі школи, і директор Ірина Михайлівна («совєтка») виступила перед дітьми і сказала, що всі місцеві діти повинні брати приклад з радянських школярів, бо ми всі розумні і дисципліновані.

Але я в перший день занять побачила, що наші «совєтські» хлопці тягнуть дівчат за коси, придумують їм образливі прізвиська. На мене придумали прізвисько «Юнона». А їхні місцеві хлопці цілують дівчатам руки і говорять дуже хороші компліменти. Пригадую, що на перший урок німецької мови прийшов учитель Озер Маркович і написав на дошці тему на німецькій мові. Всі їхні учні вільно писали твір на німецькій і розмовляли німецькою дуже добре, а наші «розумні» тієї мови не знали. Такі погані знання були в наших учнів і по інших предметах. Потім нас, радянських учнів, перевели до іншої школи, де вчились тільки діти «Совєтів». В класах було по 15 учнів. Пам’ятаю, як до нас прийшов учитель математики Віктор Сергійович. Наші хороші учні не привітали його як слід, погано себе поводили, розмовляли на уроці. Так вчитель підвівся, сказав, що більше до нас на урок не прийде і вийшов з класу. Тоді нас почали вчити, як кланятись вчителю і культурно вести себе на уроці. Вчитель знов повернувся до нас на урок математики, і ми всі хором просили у нього пробачення.