ЖИТТЯ В МІСТІ РАВА-РУСЬКА

Найбільш близькою подругою була в мене моя однокласниця Аня Виноградова, дочка військового полковника. Жила Аня у великому двоповерховому будинку для військових службовців. І я там побачила, як погано поводили себе дружини військовослужбовців: в них майже в усіх були коханці. Ми з Анею ходили в гурток танців при військовому клубі, і я там теж бачила їх погану поведінку. Також ми з Анею і подружками часто ходили в Карпати, милувалися там лісом, гірськими струмочками. Місцеві люди розповідали нам, як треба поводитися в лісі, як збирати гриби і відноситися до птахів. Аня все мені говорила, що ніколи не вийде заміж за військового, а краще за шофера чи простого робітника. Після дев’ятого класу ми часто ходили в кіно і на танці, обговорювали те, що бачили, порівнювали життя в Західній Україні з нашим. Я була з України, а Аня з Росії, і ми прийшли до такого висновку, що за нас про все думала держава, а тут кожний за себе, і тому вони більш культурні, і освіта в них краща. В нас була обов’язкова середня освіта, а тут можуть вчитися тільки найбільш здібні. 15 червня над м. Рава-Руська літали літаки з чорними

хрестами дуже низько, і місцеві жителі казали, що це німецька розвідка, і що буде війна.

А наші «совєтські» люди, в тому числі і мій батько, говорили, що це звичайні маневри, бо їм так пояснювали на службі. Ми з мамою збирались їхати в гості в село Шпичечці, батько купив нам квитки на 22 червня 1941 р. На вихідні дні до нас часто приходив дядя Тимофій, бо він у Рава-Руській був на перепідготовці по військовій справі. В нього вже народилась дочка Ларочка, він показував нам листа від Наді, яка писала, що Ларочка вже сказала слово «папа».

Вранці ми з мамою поїхали на вокзал на поїзд, що відправлявся до Львову. Батько, подружка Аня і сусіди нас проводжали з квітами. Коли приїхали до Львова, то самі вже побачили, що з ночі Львів бомбили німці, а в 12 годин для виступив по радіо Молотов і оголосив, що почалася війна. Ми з мамою сиділи на вокзалі і плакали, аж раптом на вокзал прийшов мій батько навіть без чемодану, в білому костюмі. Він нас заспокоїв, сказав, що його мобілізували – доручили везти вагітну жінку до Києва, і тому ми поїдемо до Києва разом. Так ми сіли знов у поїзд і відправилися до Києва.